Тема: Чему же, всё-таки, учит Спас.

Честно говоря, эта тема появилась потому, что вы упираетесь в  - вижу 1ю,2ю (как вариант - не вижу 1ю,2ю), и вам кажется,что это главное. Правда это только на первых порах после обучения, но всё -же....
Виденье энергетики - это способ вас вернуть себе, ну и способ по другому посмотреть на мир... и на себя в этом мире... частично это может помочь при лечении... но всё-же, это же не всё... и не самое главное...

Написать по этому поводу лучше чем В.А.Чумаченко - вряд-ли кому получится...

Ниже приведена часть главы из книги В.А.Чумаченко "Політ нічного метелика"

Розділ 5: Шлях Орія, або про тиранів та бездоганних сталкерів

Я изменил в этом разделе имена "героев" с Пашубхава - на Петро и с Вірабхава - на Василь.
Это сделано потому, что сознание тяжело откликается и читает эти индийские имена.
Надеюсь, Василь Андрійович мне это простит.

Думаю, что многие узнают себя  в состоянии до и после...

п.с. Глава из книги приведена языком оригинала, надеюсь это не станет препятствием...

http://характерництво-спас.укр
Світ стоїть на Правді, якою є сам.
                        характерники, Січ

Re: Чему же, всё-таки, учит Спас.

часть главы из книги В.А.Чумаченко "Політ нічного метелика"

Розділ 5: Шлях Орія, або про тиранів та бездоганних сталкерів


Згідно індійської ведичної спадщини, існує два світосприйняття людини у її ставленні до навколишнього середовища – стан Пашубхави і стан Вірабхави.

  Пашубхава  (пашу-бхава, де пашу походить від українського паша – пасовисько, пашня – хліб у зерні тощо і означає людину землі або земну людину) – це людина, яка пізнає світ за рахунок звичайних органів чуття, тому її світобачення має суто зовнішнє забарвлення. Сили, які ведуть і організовують довколишній світ в єдине ціле, для неї закриті.
Вірабхава (віра-бхава, де українське віра, утворене від віда, відати означає людину відаючу, тобто знаючу) – людина, яку не відділяє стіна невизначеності щодо довколишнього, внутрішній зміст подій їй зрозумілий через існуючий інтроспективний канал зв’язку з довкіллям. Завдяки цьому Вірабхава не втратив своєї природної спорідненості з патерн-умовами чи павутиною вируючого довкола життя (за Ф.Капру*).

================================================
Дальше имена "героев" изменены мною с Пашубхава - на Петро и с Вірабхава - на Василь.
Это сделано потому, что сознание тяжело откликается и читает эти индийские имена.
Надеюсь, Василь Андрійович мне это простит.

================================================

  Петро, керуючись тільки побаченим і почутим, не має уяви про істинний стан речей у світі. Між ним і світом стоїть бар’єр ілюзії, схований під виглядом різних наукових моделей, за допомогою яких Петро пояснює собі те, що для Василя є полем його життя, рідною домівкою. Петро може тільки вірити у те, що Василь знає. Тобто останній має змогу корегувати свої уявлення завдяки існуванню між ним і довкіллям надчуттєвого зв’язку, своєрідного відчуття-бачення, що проходить через надтонке, трансперсональне сприйняття (як вважають сьогодні езотерично освічені читачі). На мою думку, тут можна говорити про об’ємність світосприйняття Василя, коли в одному внутрішньому відчутті знаходяться всі канали, притаманні світосприйняттю Петра, завдяки чому народжується нова якість, відчуття істинного ходу подій через присутність в них. Там, де Петро тільки уявляє, Василь - знає.
  Особливу вагомість такого сприйняття у житті людини підкреслювали характерники Запорізької Січі, які вважали: щоб негаразди не спіткали людину в житті, спочатку треба бачити і знати, а вже потім - діяти. Вторить їм і стародавній китайський філософ Чжу Сі: “ Знання спочатку, дія потім”.
  У давнину психотип Василя стосувався стану пробудженої людини, що несла у собі особливе знання.
  Майже вся сучасна езотерична культура присвячена сходженню до внутрішнього знання саме Петра, який десь на дистанції усвідомлення езотеричних істин мусить стати Вірабхавою. Тому, мабуть, за традицією і розміщують ці два психотипи в такій послідовності: спочатку Петро, а вже потім Василь. Насправді ж, психотип Василя давніший, первинний, бо є природним станом спорідненості людини й оточуючого світу, є нащадком орійської традиції світосприйняття. Тому він знає істину, тоді як Петро, шукаючи шлях, тільки блукає у темряві. Шлях останнього - через пошук закономірностей, на яких стоїть світ, з чого і постає техногенне суспільство, мета якого - захист Петра від тих негараздів, які чекають на нього одразу ж за порогом його домівки, оскільки він не знає, не відчуває коли саме треба з неї вийти, щоб не потрапити в халепу. Він не знає, в який бік спрямувати свої кроки, який шлях обрати, оскільки зв’язок з довколишнім розірваний, іншими словами, він людина, яка згубила нитку Аріадни, що пов’язувала його з довколишнім світом. Він, через хибні свої спрямування, все робить не так, тому шлях його життя тяжкий і карколомний, він весь час змушений обирати між добром і злом, достеменно не знаючи, у що виллється для нього і те й друге. Він весь час знаходиться у пошуках своєї кращої долі. Тому щасливе життя без катастроф стає його метою. Він змушений весь час шукати ту істину, усвідомлення якої принесе йому тверду точку опори, спираючись на яку він зможе вірно орієнтуватись в житті. Від Василя він дізнається про стіну забуття, що відділяє його від блукаючої світом істини, знання якої, запевняє Василь, наповнить його життя світлом добра і щастя. Саме тут, переконує він, його страдницький шлях закінчується.
  Приголомшений цією звісткою, Петро, озирнувшись довкола, всі свої негаразди приписує недосконалому суспільству, в якому він змушений пребувати. Життя у ньому, вирішує він, є цілковитим безглуздям, великою і страшною помилкою з його боку. Від Василя він дізнався про стан бездоганності, який - головна умова виходу з тої халепи, в якій опинився.
  Бездоганність для Петра, шокованого своїм станом, – це спосіб виходу з того жаху, що його оточує. Тому його сталкінгом стає майстерність неупередженої акторської гри на сцені життя. Завдяки їй його поведінка стає непередбаченою (такою ж як у Василя), і він, з дичини на полі життя, перетворюється на мисливця, отримуючи свою перемогу над життям.
  Стежачи за вивертами Петра, Василь, внутрішньо, посміхається: як із таким усвідомленням світу той взагалі може говорити про бездоганність? Як може стати невразливим, не знаючи достеменно від чого? Сам Василь прийшов до цього через свою цілісну злитість з патерн-умовами життя, тобто особисту невід’ємність від природного середовища. Тому його дії - в межах можливого та необхідного в існуючому природному цілому, його інтуїція витікає з обрію, з яким він злитий воєдино навіть тоді, коли не задумується над своїми вчинками. Сила цілого стає його силою. Як наслідок, Василь наповнений енергією там, де Петро ледве пересуває ноги під вагою нещасть, що повсякчас сиплються на його голову.
  Почувши про існування духовного плану і його провідну роль в житті людини, Петро вирішує усі свої безглузді дії припинити: «опускає руки», вибираючи шлях недіяння. Але стає ще гірше. Тому через деякий час, не відчуваючи в собі відгуку того плану, Петро починає за прикладом Василя будувати особливі храми, на стінах яких зображує образ невловимого духу і чекає щастя та добробуту в молитвах перед ним. Але як тільки він виходить з того храму в реальне життя, вихор упередженостей (власної негативної карми, власних неправильних діянь) знову навалюється на нього. Стає навіть набагато гірше, ніж було.
  Саме через це Петро вважає Василя підступним тираном, який повсякчас вводить гарного та добропорядного Петра в оману. Для його ж опонента такі дії є цілковитим невіглаством, танцем слона у крамниці посуду; він переконаний, що Петра треба тримати якнайдалі від керма корабля, що управляє життям. Тому Петро та Василь - антагоністи.
  Петро постійно підозрює свого опонента у підступності, хитрості та відсутності людяності, бо вважає, що той часто заводить його у безвихідні ситуації і потім відверто глузує, тримаючи хорошого та правдивого Петра за дурня. Василь - незрозумілий, його дії є загрозою способу життя Петра. Він - тиран, який несе зло, – до такого висновку приходить Петро й обирає за мету свого життя шлях перемоги над тираном. Він пробує нейтралізувати ворога шляхом досягнення бездоганності в житті: починає практикувати сталкінг, з усієї сили борючись з тим, що є єдиною можливістю виходу з того безглуздя, у яке загнала його власна упередженість. Бездоганність Петра - смішна й кумедна з точки зору Василя: він вводить правила чи канони, за якими починає діяти в житті, його сталкінг орієнтований, у кращому випадку, на знаки, знакові події, що підказують як краще діяти… Але все тече, все змінюється, кожної миті світ інший… Як накинути на все те шаблон у вигляді якихось правил?
  Вводячи Петра в безвихідні ситуації, Василь намагається розбудити в ньому справжнє сприйняття світу: без дитячих забавок, коли з однієї позиції складається судження про весь світ. Згадаймо хоча б стародавні лабіринти. Яке їхнє завдання? Вони примушували людину, у безвихідній ситуації, вмикати в собі вищу силу, бо тільки вона могла з тим впоратись.
  Петро, закоханий у техногенну силу суспільства, це не сприймає, не збирається ставати іншим, а намагається будь-якою ціною покращити той стан, що має. Він розробляє новітні технології, виходить у космос, знаходить нові наукові моделі утворення світу. Василь ж давно все те знає, підтвердженням чого є шумерські та ацтекські календарі.
  Петро веде боротьбу за своє виживання, будує мегаполіси, розвиває медицину та науку, які б захистили його спосіб життя од всіляких негараздів. Його мета - у протистоянні зовнішньому. Василь шукає шляхи єдності зі світом, діє в межах можливого, що відкривається перед ним. Не порушити порядок цілісності – його мета.
  Петро не в змозі сховатися за муром мегаполісу. Нещастя та біди, разом з хворобами та передчасною старістю, дістають його й там. Він починає звертатися до Бога як єдиної організуючої сили, своєрідного великого батька для людини, дотримуючись цілком слушної позиції, що оточуюче життя і сама людина пов’язані з ним. Але, діючи несвідомо, він завжди діє всупереч тому цілому, через що й отримує страдницьке життя. У Василя таких проблем немає. Його життя квітне пишним цвітом, оскільки він поєднує у ньому два шляхи – зовнішній і внутрішній.
  Петро в муках народжує образно-понятійну картину світу, відточує свій інтелект, збільшуючи, тим самим, бар’єр ілюзії між собою та світом. Василь ж іде за життям, його пояснення світу цілком міфологічні, але він на них не спирається. Їхнє завдання інше: передати настрій, що веде до входження у знання. Тому світ міфологем Василя може включати в себе пісні, танці, образні малюнки, антропоморфні скульптури, храмові споруди тощо. Навіть природа та різні її об’єкти можуть бути тим шляхом до знання.
  Петро, спостерігаючи, вважає це все нісенітницями, бо не знаходить там ні логіки, ні здорового глузду, який би спирався на якесь об’єктивне підґрунтя.
  Дізнавшись з езотеричних трактатів про існування енергетичних центрів – чакр, та енергетичних каналів – Наді, пов’язаних з силою Кундаліні, Петро починає все те розкривати і підіймати, адже в трактатах сказано, що так можна досягти прояснення і розширення свідомості (наприклад, стану Самадхі, особливого стану всезнання). Петро впевнений, що через якийсь механізм, нехай тонкий та енергетичний, можливо досягти стану пробудження. І, як на диво, те пробудження іноді проблискує під час перезбудження вказаних систем енергокомплексу людини. Але воно може «блищати» і через психоделики та наркотичні зілля. Запам’ятаймо, що воно тільки «блищить»!
  Василь, споглядаючи такі дії, може сміятися, взявшись за боки. Чудасія, та й годі! Людина щоденно стоїть на голові, старанно годинами здіймає енергію Кундаліні в позі лотоса чи медитує, сидячі в цілковитій темряві десь в холодному льосі, практикує особливе дихання або тягне димком з люльки, в якій тліє особливе зілля… Він хоче бачити і знати, але в такий спосіб, як це робить у звичайному житті, тобто з тією ж свідомістю (де правдою є образи та поняття того, що доступне у зовнішньому спостереженні й не більше). Бідкається молодій сусідці, що ось-ось щось показалося, але одразу ж і зникло (трясця його матері!), мабуть, треба більше сидіти в тому льосі, де холодно і спина та ноги німіють.
  Чому в Петра немає результатів? Вдумливий та поміркований читач скаже, що підняття рівня свідомості чи її розширення нічого не можуть дати по суті, коли залишається та ж позиція, лише з елементами езотеричного знання.
  Що є кардинальною помилкою Петра у його боротьбі за знання та кращу долю?
  Петро, на сьогодні, добре розбирається в механіці, тож коли ви його запитаєте, як буде рухатись авто, в якого підняті ведучі колеса, він тільки засміється: ніяк не буде рухатись, адже причина його руху – колеса, що обертаються, - буде розірвана зі своїм наслідком – землею, що і штовхає автомобіль вперед. А як же людина може досягти свого прозріння, запитаєте ви у нього, будучи виключеною із плину життя: сидячи десь високо в горах або під дубом у лісі? Причина тут розірвана з наслідком. Щоб вводити дух у життя, треба в ньому жити, займаючись чимось справжнім.  Тонкі структури в людині теж з чимось зчеплені, слугують чомусь, щось урівноважують. Завдяки цьому й існує чудо (стан самого життя), якого так шукає Петро. Він ніяк не зрозуміє, що спостерігаючи за каменем або горами, сидячі під дубом, нічого іншого на побачиш, якщо в тобі самому не буде розгорнута зовсім інша система світосприйняття. Для Петра, отже, шлях там, де його немає. Василь все те знає і не може без сміху спостерігати за вивертами Петра. Пам’ятаєте сміх Дона Хуана та Хенаро над особливими записами, що вів їх учень Карлос Кастанеда ?* То і справді дуже смішно. Чим насправді були ті записи? Нічим іншим, як засобом утримання свого стану Петра для самого Карлоса.
  Чого саме не може зрозуміти Петро?
  Василь весь час пробує пояснити йому, що для того, щоб глянути на шлях під возом, на якому він їде, не обов’язково перехиляти сам віз, достатньо самому змістити свою позицію на возі, нахилитись і побачити, що там насправді діється. Плани можливого – це подієве поле самого життя, яке пов’язане і являє собою одне ціле з континуумом світових подій. Це налаштоване гармонійне ціле. Дії ж суспільства пашубхав мають свою відмінну мотивацію, свою договірну правду, тому заплутують ситуацію в подіях життя до неможливого. Можна сказати, що своїми діями вони створюють власний світ подій, світ, що випливає з їхньої логіки. Тож не дивно, що коли Петро опускає руки, готовий слухати духа й слідувати його наказам, заплутана ним ситуація звалюється йому на голову як нещастя. Тепер це і є його злий дух, якого він сам і створив. До справжнього ж ще треба дібратися, перебудовуючи самого себе, або, за К.Кастанедою, скорегувати свій тональ. Внутрішня сутність, що пов’язує Петра зі світом та боронить його життя (часто від нього самого), навіть не здогадується про мотиви, якими керується Петро. Духовна сутність людини ходить по рейках світових подій, а у світі Петра вони навіть не проблискують. Всі дзеркала його криві, жодне не несе істини, отже, її взагалі не існує. Тому всі дзеркала повинні бути розбиті. Все відносно в цьому світі – до такого висновку приходить, врешті-решт, Петро.
  Що то за дзеркала, які він намагається розбити?
  Василь живе у стані спорідненості з довколишнім світом, з чого і витікає його знання. Він виробляє, продукує речі, що мають якість того знання, одержують його знакову, сакральну форму, через яку Василь й одержує можливість весь час зберігати свою єдність та цілісність з довколишнім. До таких речей відноситься традиція побудови будівель, храмів, а також всі мистецькі витвори Василя – від полотен художників - до скульптур, від мовних назв – до музики та пісень. Воно має свою чарівність та особливий зміст через енергетичну насиченість, яку вони несуть у собі. Така своєрідна духовна культура допомагає Вірабхаві весь час жити в істині, якою є для нього довколишній світ. Це і є для Петра дзеркала, які він намагається розбити. Вони для нього - ніщо, він у них нічого не бачить, його головна ідея – глобалізація, але як викривлена мета Василя.
  Василь через культуру, що споріднює його з духом, одержує дивовижну властивість: в житті йому щастить, все оживає від дотику його рук. Цим володів і козак Мамай, який був втіленням характерницьких якостей козацької доби в Україні. Пам’ятаєте: „Сидить козак, у кобзу грає, що замислить, все те має”*. Будь-який задум, будь-який намір одержує своє втілення в життя, бо витікає з нього ж, де вже існує як прихована в ньому можливість.
  Життя Василя не легке, та воно справжнє і веде його сходинами зростання усвідомлення світу. Петро ж бігає по колу за своїми упередженостями, постійно долаючи спротив усім своїм діям. З його (зовнішньої) точки зору Василь живе, не прикладаючи значних зусиль. Але хата в нього, як намальована, чарівна жінка й діти, врожаям на його полі й бог би позаздрив, сам він живе з усміхом і майже весь вільний час співає, граючи на кобзі, чи малює, або створює якихось кумедних химер, на яких, щоб подивитись, з’їжджається мало не весь світ. А на що там дивитись? Химери, вони і є химери.
  Але щось у діях Василя таки зачіпає Петра. Він теж починає діяти, даючи відповідні назви всьому, що його оточує, і свято вірить, що це посприяє і його щастю та добробуту, які є у Василя. Так виростає цілий сонм образів та понять, що складають його окремий світ, полоненим якого і стає Петро. Це - ще один бар’єр ілюзій, що відокремлює його від існуючої у світі правди. Завдяки цьому Петро стає розподіленою на окремі проекції сутністю, уособлюючи собою велике та мале “Я” свого внутрішнього плану. Через це у нього - низький рівень життєвих сил (як наслідок, мало живе на світі, часто хворіє, проходить через страждання та злидні, весь час натужно працює, а одержує мізер). Але хто йому допоможе? Тільки він сам.
   Праведність або бездоганність - це те, що досягається тільки у поєднанні зі світом, не інакше, і є внутрішньою, а не зовнішньою проблемою людини.
  Час іде, його не можна зупинити, світ упередженостей Петра зростає і досягає, врешті-решт, критичної точки у своїй розбіжності з довколишнім. Тоді вибухає криза. Дві світових війни, що прокотилися по Землі, є яскравим прикладом. Петро сьогодні вже розуміє і бореться за збереження тваринного світу, знає, що не можна руйнувати пташиних гнізд, але ще не усвідомлює, що також не можна чіпати дзеркал людської культури, через які істина приходить на землю. Мистецтвом життя Василя йому ще треба опановувати.
  Петро, страждаючи, виробляє абстрактний апарат понять, вдосконалення якого наближає його до розуміння дуже непростих істин, на яких стоїть світ. Стає очевидним, що не тільки виживання є головною ідеєю світу: його потрібно повсякчас ще й відтворювати, удосконалювати та гармонізувати, піднімати на вищий щабель розвитку. Саме Петро, знаходячись в скрутних умовах, змушений виробляти витонченіші образи та поняття, входити в абстрагованіші галузі розуміння життя. Тому Петро - тяглова сила, що вивозить віз людства на ширші обрії взаємодії людини й світу
  „Нехай воно буде так, як ви говорите, але де той Василь присутній у житті, чому ми його не бачимо, чому він нам невідомий?”, - чуємо запитання нашого вченого читача.
  Чому ж немає? Він весь час перед нашими очима, просто не блищить галунами, не бряжчить медалями, не говорить гучно і переконливо, живе, не ламаючи на своєму шляху все задля досягнення своєї мети, його шляхи особливі, тому непомітні. Доки Петро б’є себе в груди на високій трибуні, Василь працює на пасіці, творить в художній майстерні або крутить гончарне коло, йому ніколи. У нього завжди неяскрава проста одіж, йому зовсім не потрібна чиясь зовнішня увага. З точки зору Петра, він той, хто збагачує і утримує суспільство, і тільки. Насправді, все не так просто. Василь живе, відтворюючи те, що є істиною у цьому світі, утримуючи в ньому рівновагу. Радіє доброму врожаю пшениці чи картоплі в городі, вирощеної власними руками, дбайливо ростить дітей, а потім і внуків, займається життям, господарем якого насправді є. Треба тільки добре роздивитися довкола, і риси Василя одразу ж впадуть вам в око.
  Петро будує космічні станції, шукаючи братів по розуму, терпляче очікує відповіді на свої радіограми, відправлені до найближчих зірок. Василь знає про існування живого Всесвіту, він давно спілкується з ним.
  Василь визнає Бога, він знає про труднощі, які виникають на шляху примирення двох протилежностей у якомусь об’ємному континуальному полі. Він знає, що це може зробити тільки Всесвітній Розум.
  Петро стоїть навколішках перед своїми сюжетними іконами і молиться Богу, зовсім не розуміючи, що його бог, в кращому випадку, - егрегорне утворення колективу людей, які думають так само, як він. Щоб торкнутися істини й одержати духовну настанову, треба бачити й знати, тобто мати відповідний рівень культури духу. Без неї не може існувати ніякого шляху до істинного в будь-якій релігії, не буде жодного звертання до вищих сил, а лише театр, в якому розгортаються сценарії, поставлені за упередженостями Петра. Про те ж говорить у свої творах і великий духовний вчитель сходу Шрі Ауробіндо й ін.
  Як краще зрозуміти світ упередженостей Петра?
  Приміром, у Петра в будинку холодно, бо надворі завірюха, тріщить мороз. Що робить у такому випадку справжній господар? Бере сокиру, скажете ви, і рубає дрова, потім заносить їх в дім і розпалює грубку (чи піч). В льоху він набирає завбачливо припасених продуктів і готує страви для своєї зголоднілої сім’ї. Що тут складного, скажете ви, коли знаєш і бачиш, що саме треба терміново робити? Як результат, лихо відступає від його домівки, в якій стає тепло та затишно.
  Але уявіть собі, що Петро в цей час стелить одну червону скатертину на стіл, а іншу вішає на ворота. Починає окопувати будинок ровом, ставити високу загорожу довкола нього, вмовляє сусідів на якийсь союз, щоб вкупі боронитися від спільного ворога. Йому зле і холодно, потерпає його сім’я, тому він шукає ворога - того, хто йому все те заподіяв. Як до нього донести, що все це - наслідок його невігластва, що він не робить того, що насправді вкрай потрібно йому та його сім’ї? Він не бачить, він не знає. Саме від його незнання дві світових війни струснули планету.
  Один Петро посварився з іншим Петром, в якому знайшов таки ворога. Сидить сьогодні в ракетному бункері чи керує підводним човном з ядерними зарядами. Як йому розтлумачити, що він збирається воювати сам із собою, зі своєю недолугістю? Або візьмемо останній приклад, вже зовсім свіжий. Запустіння країни, яку довгий час шматували хто і як міг з близьких і далеких сусідів, нарешті осточортіло Петру. Що він робить? Пов’язує стрічку на лоба і звертається до старої віри своїх пращурів, бо тоді була могутня держава, яка всіляким посіпакам давала потужного відкоша. Тому Петро відновлює старі обряди, але в тому ж вигляді, в якому вони ту віру і ту державу розвалили через занепад відповідного рівня культури духу. Мабуть, спочатку треба подбати про рівень свого світосприйняття, а потім вже братися за давнє надтонке мистецтво, що повинно відповідати нашому сьогоденню.
  Тут ми і зупинімось, бо далі тобі, шановний читачу, все і так стає зрозумілим. Якщо добре роззирнутися довкола, то виникне враження, ніби на Землі існує не одна, а дві цивілізації людей, і кожна з них не має уяви про існування іншої. Тепер вже знаємо чому.

http://характерництво-спас.укр
Світ стоїть на Правді, якою є сам.
                        характерники, Січ

3

Re: Чему же, всё-таки, учит Спас.

Святослав пишет:

п.с. Глава из книги приведена языком оригинала, надеюсь это не станет препятствием...

Я не осилил язык оригинала:(

4

Re: Чему же, всё-таки, учит Спас.

Через онлайн переводчик - не подумал почитать.

ВСЁ БЫЛО НЕ РАЗ, НО ЗАКОНЧИЛСЯ СОН,
И КТО ТО УВИДИТ, А КТО ТО УМРЁТ,
НО КАЖДЫЙ ЗАСЛУЖИТ ЛИШЬ ТО, ЧТО ПОЙМЁТ!

Re: Чему же, всё-таки, учит Спас.

Согласно индийского ведического наследия, существует два мировосприятия человека в ее отношении к окружающей среде - состояние Пашубхавы и состояние Вирабхавы. Пашубхава (пашу-бхава, где пашу происходит от украинского паша - пастбище, пашня - хлеб в зерне и т.д. и означает человека земли или земного человека) - это человек, который познает мир за счет обычных органов чувств, поэтому его мировоззрение имеет чисто внешнюю окраску. Силы, которые ведут и организуют окружающий мир в единое целое, для него закрыты. Вирабхава (вира-бхава, где украинское вира, образованное от ведает, ведать означает человека ведающего, т.е. знающего) - человек, которого не отделяет стена неопределенности относительно окружающего, внутреннее содержание событий ему понятен по существующим интроспективным каналам связи с окружающей средой. Благодаря этому Вирабхава не потерял своего естественного родства с паттерн-условиями или паутиной бурлящей вокруг жизни (по Ф. Капри *).

================================================
Дальше имена "героев" изменены мною с Пашубхава - на Петро и с Вірабхава - на Василь.
Это сделано потому, что сознание тяжело откликается и читает эти индийские имена.
Василь Андрійович наверняка припасёт для меня пару ласковых, за такой перевод на русский.
================================================

Петр, руководствуясь только увиденным и услышанным, не имеет представления об истинном положении вещей в мире. Между ним и миром стоит барьер иллюзии, скрытый под видом различных научных моделей, с помощью которых Петр объясняет себе то, что для Василия является полем его жизни, родным домом. Петр может только верить в то, что Василий знает. То есть последний имеет возможность корректировать свои представления благодаря существованию между ним и окружающей средой сверхчувственного связи, своеобразной ощущением-видением, проходящим через сверхтонкое, трансперсональное восприятие (как считают сегодня эзотерически образованные читатели). По моему мнению, здесь можно говорить о объемности мировосприятия Василия, когда в одном внутреннем ощущении находятся все каналы, присущие мировосприятию Петра, благодаря чему рождается новое качество, ощущение истинного хода событий из-за присутствия в них. Там, где Петр только представляет, Василий - знает. Особую значимость такого восприятия в жизни человека подчеркивали характерники Запорожской Сечи, которые считали: чтобы проблемы не постигли человека в жизни, сначала надо видеть и знать, а уже потом - действовать. Вторит им и древний китайский философ Чжу Си: "Знание сначала, действие потом". В древности психотип Василия касался состояния пробужденного человека, нёс в себе особое знание.
Почти вся современная эзотерическая культура посвящена восхождению к внутреннему знанию именно Петра, который где-то на дистанции осознании эзотерических истин должен стать Вирабхавою. Поэтому, наверное, по традиции и размещают эти два психотипа в такой последовательности: сначала Петр, а уже затем Василий. В действительности же, психотип Василия более древний, первичный, так как является естественным состоянием родства человека и окружающего мира, является потомком орийского в традиции мировосприятия. Поэтому он знает истину, тогда как Петр, ища путь, только блуждает в темноте. Путь последнего - через поиск закономерностей, на которых стоит мир, из чего и возникает техногенное общество, цель которого - защита Петра от тех неурядиц, которые ждут его сразу же за порогом его дома, поскольку он не знает, не чувствует когда именно надо с нее выйти, чтобы не попасть впросак. Он не знает, в какую сторону направить свои шаги, какой путь выбрать, так как связь с окружающим расторгнут, иными словами, он человек, которого погубила нить Ариадны, которая связывала его с окружающим миром. Он, из-за ложных свои направления, все делает не так, поэтому путь его жизни тяжелый и сложный, он все время вынужден выбирать между добром и злом, точно не зная, во что выльется для него и то и другое. Он все время находится в поисках своей лучшей доли. Поэтому счастливая жизнь без катастроф становится его целью. Он вынужден все время искать ту истину, осознание которой принесет ему твердую точку опоры, опираясь на которую он сможет правильно ориентироваться в жизни. От Василия он узнает о стене забвения, которая отделяет его от блуждающей миром истины, знание которой, уверяет Василий, наполнит его жизнь светом добра и счастья. Именно здесь, убеждает он, его страдальческий путь заканчивается.
Потрясенный этим известием, Петр, оглянувшись вокруг, все свои проблемы приписывает несовершенном обществу, в котором он вынужден находиться. Жизнь в нем, решает он, является полным безумием, великой и страшной ошибкой с его стороны. От Василия он узнал о состоянии безупречности, какая - главное условие выхода из той беды, в которой оказался. Безупречность для Петра, шокированного своим состоянием, - это способ выхода из того ужаса, что его окружает. Поэтому его сталкингом становится мастерство беспристрастной актерской игры на сцене жизни. Благодаря ей, его поведение становится непредсказуемым (таким же как у Василия), и он, из дичи на поле жизни, превращается в охотника, получая свою победу над жизнью. Следя за уловками Петра, Василий, внутренне, улыбается: как с таким осознанием мира тот вообще может говорить о безупречности? Как может стать неуязвимым, не зная точно от чего? Сам Василий пришел к этому через свою целостную слитность с паттерн-условиями жизни, т.е. личную неотъемлемость от природной среды. Поэтому его действия - в пределах возможного и необходимого в существующем природном целом, его интуиция вытекает из горизонта, с которым он слит воедино даже тогда, когда не задумывается над своими поступками. Сила целого становится его силой. Как следствие, Василий наполненный энергией там, где Петр еле передвигает ноги под тяжестью бедствий, которые постоянно сыплются на его голову. Услышав о существовании духовного плана и его ведущую роль в жизни человека, Петр решает все свои бессмысленные действия прекратить: «опускает руки», выбирая путь не деяния. Но становится еще хуже. Поэтому через некоторое время, не ощущая в себе отклика того плана, Петр начинает по примеру Василия строить особые храмы, на стенах которых изображает образ неуловимого духа и ждет счастья и благосостояния в молитвах перед ним. Но как только он исходит из того храма в реальную жизнь, вихрь предвзятости (собственной негативной кармы, собственных неправильных действий) вновь обрушивается на него. Становится даже намного хуже, чем было.
Именно поэтому Петр считает Василия коварным тираном, который постоянно вводит хорошего и добросовестного Петра в заблуждение. Для его же оппонента такие действия являются полным невежеством, танцем слона в магазине посуды; он убежден, что Петра надо держать подальше от руля корабля, управляющая жизнью. Поэтому Петр и Василий - антагонисты. Петр постоянно подозревает своего оппонента в коварстве, хитрости и отсутствия человечности, так как считает, что тот часто заводит его в безвыходные ситуации и потом откровенно издевается, держа хорошего и правдивого Петра за дурака. Василий - непонятный, его действия являются угрозой для образа жизни Петра. Он - тиран, который несет зло, - к такому выводу приходит Петр и выбирает цель своей жизни путь победы над тираном. Он пробует нейтрализовать врага путем достижения безупречности в жизни: начинает практиковать сталкинг, изо всех сил борясь с тем, что является единственной возможностью выхода из того безумия, в которое загнала его собственная предвзятость. Безупречность Петра - смешная и забавная с точки зрения Василия: он вводит правила или каноны, по которым начинает действовать в жизни, его сталкинг ориентирован, в лучшем случае, на знаки, знаковые события, подсказывают как лучше действовать ... Но все течет, все меняется , каждое мгновение мир иной ... Как накинуть на все то шаблон в виде определенных правил? Вводя Петра в безвыходные ситуации, Василий пытается разбудить в нем настоящее восприятие мира: без детских игрушек, когда с одной позиции состоит суждение о всём мире. Вспомним хотя бы древние лабиринты. Какая их задача? Они заставляли человека, в безвыходной ситуации, включать в себе высшую силу, ибо только она могла с тем справиться. Петр, влюбленный в техногенную силу общества, это не воспринимает, не собирается становиться другим, а старается любой ценой улучшить то состояние, что имеет. Он разрабатывает новейшие технологии, выходит в космос, находит новые научные модели образования мира. Василий же давно все это знает, подтверждением чего являются шумерские и ацтекский календари. Петр ведет борьбу за свое выживание, строит мегаполисы, развивает медицину и науку, которые бы защитили его образ жизни от всевозможных неурядиц. Его цель - в противостоянии внешнему. Василий ищет пути единства с миром, действует в пределах возможного, открывающейся перед ним. Не нарушить порядок целостности - его цель. Петр не может спрятаться за стеной мегаполиса. Несчастья и беды, вместе с болезнями и преждевременной старости, получают его и там. Он начинает обращаться к Богу как единой организующей силы, своеобразного великого отца для человека, соблюдая вполне удобной позиции, что окружающая жизнь и сам человек связанные с ним. Но, действуя бессознательно, он всегда действует вопреки тому целом, за что и получает полную страданий жизнь. У Василия таких проблем нет. Его жизнь цветет пышным цветом, поскольку он сочетает в нем два пути - внешний и внутренний.
Петр в муках рождает образно-понятийную картину мира, оттачивает свой интеллект, увеличивая, тем самым, барьер иллюзии между собой и миром. Василий же идет по жизни, его объяснения мира вполне мифологические, но он на них опирается. Их задача другое: передать настроение, что ведет к вхождению в знания. Поэтому мир мифологем Василия может включать в себя песни, танцы, образные рисунки, антропоморфные скульптуры, храмовые сооружения и т.д. Даже природа и разные ее объекты могут быть тем путем к знанию. Петр, наблюдая, считает все это чепухой, потому что не находит там ни логики, ни здравого смысла, который бы опирался на некое объективное основание. Узнав из эзотерических трактатов о существовании энергетических центров - чакр, и энергетических каналов - Нади, связанных с силой Кундалини, Петр начинает все то раскрывать и поднимать, ведь в трактатах сказано, что так можно достичь просветления и расширение сознания (например, состояния Самадхи , особого состояния всеведения. Петр уверен, что через какой-то механизм, пусть тонкий и энергетический, возможно достичь состояния пробуждения. И, как на чудо, то пробуждение иногда проступает во время перевозбуждения указанных систем энергокомплекса человека. Но оно может «блестеть» и через психоделики и наркотические зелья. Запомним, что оно только «блестит»! Василий, созерцая такие действия, может смеяться, взявшись за бока. Чудеса, да и только! Человек ежедневно стоит на голове, тщательно часами поднимает энергию Кундалини в позе лотоса или медитирует, сидя в полной темноте в холодном погребе, практикует особое дыхание или тянет дымком из трубки, в которой тлеет особое зелье ... Он хочет видеть и знать, но таким способ, как это делает в обычной жизни, т.е. с тем же сознанием (где правдой является образы и понятие того, что доступно в наружном наблюдении и не больше). Жалуется молодой соседке, что вот-вот что-то показалось, но сразу же и исчезло (черт подери!), Видимо, нужно больше жить в погребе, где холодно и спина и ноги немеют. Почему у Петра нет результатов? Вдумчивый и умеренный читатель скажет, что поднятие уровня сознания или ее расширения ничего не могут дать по сути, когда остается та же позиция, только с элементами эзотерического знания. Что является кардинальной ошибкой Петра в его борьбе за знание и лучшую судьбу? Петр, сегодня, хорошо разбирается в механике, поэтому если вы его спросите, как будет двигаться авто, у которого подняты ведущие колеса, он только засмеется: никак не будет двигаться, ведь причина его движения - колеса, которые вращаются, - будет разорвана со своим следствием - землей, что и толкает автомобиль вперед. А как же человек может достичь своего прозрения, спросите вы у него, будучи исключенной из течения жизни: сидя где-то высоко в горах или под дубом в лесу? Причина здесь разорвана со следствием. Для ввода дух в жизни, надо в нем жить, занимаясь чем-то подлинным. Тонкие структуры в человеке тоже с чем сцеплены, служат чем-то, то уравновешивают. Благодаря этому и существует чудо (состояние самой жизни), которого так ищет Петр. Он никак не поймет, что наблюдая за камнем или горами, сидя под дубом, ничего другого на увидишь, если в тебе самому не будет развернута совсем другая система мировосприятия. Для Петра, следовательно, путь там, где его нет. Василий все знает и не может без смеха наблюдать за уловками Петра. Помните смех Дона Хуана и Хенаро над особыми записями, вел их ученик Карлос Кастанеда? * Это действительно очень смешно. Чем на самом деле были те записи? Ничем иным, как средством удержания своего состояния Пашубхавы для самого Карлоса.
Чего именно не может понять Петр? Василий все время пробует объяснить ему, что для того, чтобы взглянуть на путь под телегой, на котором он едет, не обязательно перехиляты сам виз, достаточно самому сместить свою позицию на телеге, нагнуться и увидеть, что там на самом деле происходит. Планы возможного - это событийный поле самой жизни, которое связано и представляет собой одно целое с континуумом мировых событий. Это настроено гармоничное целое. Действия же общества пашубхав имеют свою отличную мотивацию, свою договорную правду, поэтому запутывают ситуацию в событиях жизни до невозможного. Можно сказать, что своими действиями они создают собственный мир событий, мир, который вытекает из их логики. Неудивительно, что Петр опускает руки, готов слушать духа и следовать его приказам, запутанная ему ситуация сваливается ему на голову как несчастье. Теперь это и есть его злой дух, которого он сам и создал. К настоящему же еще нужно добраться, перестраивая себя, или, по К. Кастанеда, скорректировать свой тональ. Внутренняя сущность, которая связывает Петра с миром и защищает его жизни (часто от него самого), даже не догадывается о мотивах, которыми руководствуется Петр. Духовная сущность человека ходит по рельсам мировых событий, а в мире Петра они даже не проступает. Все зеркала его кривые, ни одно не несет истины, следовательно, ее вообще не существует. Поэтому все зеркала должны быть разбиты. Все относительно в этом мире - к такому выводу приходит, наконец, Петр. Что это за зеркала, которые он пытается разбить? Василий живет в состоянии родства с окружающим миром, с чего и вытекает его знания. Он производит, производит вещи, имеющие качество того знания, получают его знаковую, сакральную форму, через которую Василий и получает возможность все время сохранять свое единство и целостность с окружающим. К таким вещам относится традиция построения зданий, храмов, а также все художественные произведения Василия - от полотен художников - до скульптур, от языковых названий - к музыке и песням. Оно имеет свое очарование и особый смысл через энергетическую насыщенность, которую они несут в себе. Такая своеобразная духовная культура помогает Василию все время жить в истине, которой является для него окружающий мир. Это и есть для Петра зеркала, которые он пытается разбить. Они для него - ничто, он в них ничего не видит, его главная идея - глобализация, но как искажена цель Василия. Василий через культуру, что роднит его с духом, получает удивительное свойство: в жизни ему везет, все оживает от прикосновения его рук. Этим владел и казак Мамай, который был воплощением характерницьких качеств казацких суток в Украине. Помните: "Сидит казак, в кобзу играет, что замыслит, все это имеет" *. Любой замысел, любое намерение получает свое воплощение в жизнь, потому что вытекает из него же, где уже существует как скрытая в нем возможность.
Жизнь Василия не легкое, и она настоящая и ведет его ступени рост осознания мира. Петр бегает по кругу по своим предвзятости, постоянно преодолевая сопротивление всем своим действиям. С его (внешней) точки зрения Василий живет, не прикладывая значительных усилий. Но дом у него, как на картинке, очаровательная женщина и дети, урожаям на его поле и бог бы позавидовал, сам он живет с улыбкой и почти все свободное время поет, играя на гуслях, или рисует, или создает каких забавных химер, на которых, чтобы посмотреть, съезжается чуть ли не весь мир. А на что там смотреть? Химеры, они и есть химеры. Но что-то в действиях Василия таки затрагивает Петра. Он тоже начинает действовать, давая соответствующие названия всему, что его окружает, и свято верит, что это поспособствует и его счастью и благосостоянию, которые есть у Василия. Так вырастает целый сонм образов и понятий, составляющих его отдельный мир, пленным которого и становится Петр. Это - еще один барьер иллюзий, что отделяет его от существующей в мире правды. Благодаря этому Петр становится распределенной на отдельные проекции сущностью, олицетворяя собой большое и малое "Я" своего внутреннего плана. Поэтому у него - низкий уровень жизненных сил (как следствие, мало живет на свете, часто болеет, проходит через страдания и нищету, все время напряженно работает, а получает мизер. Но кто ему поможет? Только он сам. Праведность или безупречность - это то, что достигается только в сочетании с миром, не иначе, и является внутренним, а не внешней проблемой человека. Время уходит, его нельзя остановить, мир предвзятости Петра растет и достигает, наконец, критической точки в своей разногласия с окружающим. Тогда разражается кризис. Две мировых войны, прокатившихся по Земле, является ярким примером. Петр сегодня уже понимает и борется за сохранение животного мира, знает, что нельзя разрушать птичьих гнезд, но еще не осознает, что также нельзя трогать зеркал человеческой культуры, через которые истина приходит на землю. Искусством жизнь Василия ему еще надо овладевать. Петр, страдая, производит абстрактный аппарат понятий, совершенствование которого приближает его к пониманию очень непростых истин, на которых стоит мир. Становится очевидным, что не только выживания является главной идеей мира: его нужно все время еще и воспроизводить, совершенствовать и гармонизировать, поднимать на более высокую ступень развития. Именно Петр, находясь в трудных условиях, вынужден производить изощренные образы и понятия, входить в абстрагированные отрасли понимание жизни. Поэтому Петр - тягловая сила, вывозит виз человечества на более широкие горизонты взаимодействия человека и мира "Пусть оно будет так, как вы говорите, но где тот Василий присутствует в жизни, почему мы его не видим, почему он нам неизвестен?", - Слышим вопрос нашего ученого читателя.
Почему же нет? Он все время перед нашими глазами, просто не блещет галунами, не бряцает медалями, не говорить громко и убедительно, живет, не ломая на своем пути все ради достижения своей цели, его пути особые, потому незаметны. Пока Петр бьет себя в грудь на высокой трибуне, Василий работает на пасеке, творит в художественной мастерской или крутит гончарный круг, ему никогда. У него всегда неяркая простая одежда, ему совсем не нужна чья внешняя внимание. С точки зрения Петра, он тот, кто обогащает и удерживает общество, и только. На самом деле, все не так просто. Василий живет, воспроизводя то, что является истиной в этом мире, удерживая в нем равновесие. Радуется хорошем урожая пшеницы или картофеля в огороде, выращенной собственными руками, бережно растит детей, а потом и внуков, занимается жизнью, хозяином которого на самом деле есть. Надо только хорошо рассмотреть вокруг, и черты Василия сразу же попадут в глаза. Петр строит космические станции в поисках братьев по разуму, терпеливо ожидает ответа на свои радиограммы, отправленные до ближайших звезд. Василий знает о существовании живого Вселенной, он давно общается с ним. Василий признает Бога, он знает о трудностях, которые возникают на пути примирения двух противоположностей в каком объемном континуальной поле. Он знает, что это может сделать только Всемирный Разум. Петр стоит на коленях перед своими сюжетными иконами и молится Богу, совсем не понимая, что его бог, в лучшем случае, - эгрегорное образование коллектива людей, которые думают так же, как он. Чтобы коснуться истины и получить духовное наставление, надо видеть и знать, то есть иметь соответствующий уровень культуры духа. Без нее не может существовать никакого пути к истинному в любой религии, не будет ни одного обращения к высшим силам, а лишь театр, в котором разворачиваются сценарии, поставленные из за предвзятости Петра. О том же говорит в своих произведениях и большой духовный учитель востока Шри Ауробиндо и др. Как лучше понять мир предвзятости Петра? Например, у Петра в доме холодно, потому что на улице метель, трещит мороз. Что делает в таком случае настоящий хозяин? Берет топор, скажете вы, и колет дрова, затем заносит их в дом и разжигает печку (или печь). В погребе он набирает предусмотрительно припасен продуктов и готовит блюда для своей изголодавшегося семьи. Что тут сложного, скажете вы, когда знаешь и видишь, что именно надо срочно делать? Как результат, беда отступает от его дома, в которой становится тепло и уютно. Но представьте себе, что Петр в это время стелет одну красную скатерть на стол, а другую вешает на ворота. Начинает окапывать дом рвом, ставить высокую ограду вокруг него, уговаривает соседей на некий союз, чтобы вместе защищаться от общего врага. Ему плохо и холодно, страдает его семья, поэтому он ищет врага - того, кто ему все то причинил. Как до него донести, что все это - следствие его невежества, он не делает того, что в действительности крайне нужно ему и его семье? Он не видит, он не знает. Именно от его незнания две мировых войны встряхнули планету. Один Петр поссорился с другим Петром, в котором нашел таки врага. Сидит сегодня в ракетном бункере или руководит подводной лодке с ядерными зарядами. Как ему растолковать, что он собирается воевать сам с собой, со своей глупость? Или возьмем последний пример, совсем свежий. Запустение страны, которую долгое время рвали кто и как мог из близких и дальних соседей, наконец осточертело Петру. Что он делает? Связывает ленту на лоб и обращается к старой вере своих предков, потому что тогда была могущественная держава, которая всевозможным приспешниками давала мощный отпор. Поэтому Петр восстанавливает старые обряды, но в том же виде, в котором они ту веру и то государство развалили через упадок соответствующего уровня культуры духа. Наверное, сначала надо позаботиться об уровне своего мировосприятия, а потом уже браться за давнее сверхтонкие искусство, должно соответствовать нашему настоящему. Здесь мы и остановимся, потому что дальше тебе, уважаемый читатель, все и так становится понятным. Если хорошо осмотреться вокруг, то возникнет впечатление, что на Земле существует не одна, а две цивилизации людей, и каждая из них не имеет представления о существовании другой. Теперь уже знаем почему.

http://характерництво-спас.укр
Світ стоїть на Правді, якою є сам.
                        характерники, Січ

6 Отредактировано Xvojda (04.05.2010 14:17)

Re: Чему же, всё-таки, учит Спас.

Наверное не просто так називается спас и наверное не просто так говорится, что включается само в определенних условиях. У нашего щирого человека. Если жить в етом все время, то к старости...  ну я не знаю, к примеру посоветовал  би проверятся на сахар.

Побачити означає повірити, але існує й більш давній вислів - повірити означає побачити © Характерники, Січ.

7

Re: Чему же, всё-таки, учит Спас.

Перш ніж торкнутися законів цілісності,
потрібно розібрати, що є цілісністю. Це,
вочевидь, узгоджене у одне ціле подієве
поле тонкого плану, що народжується під
час збудження праматеріального середовища
Всесвіту сингулярним вибухом у відомій
моделі Фрідмана.
В цей період панує формоорганізуючий рух
так званої слабкої метрики, в якій простір та
час не мають своєї стаціонарності. Цей
рівень Всесвіту, що народжується, може
бути віднесений на рівень слабкої метрики.
На цьому рівні формується хвильовий пакет
взаємодіючих узгоджених збурень, які
стають енергетичними горизонтами, або ж
обріями світу, що народжується.
Завдяки такому узгодженню, що йде до
відповідної глибинної, зумовленої енергією
вибуху частки, або ж енергетичного
горизонту, кожен енергетичний горизонт
такого хвильового пакету стає малою копією
всього Всесвіту, одночасно отримуючи свою
ключову форму, свою частоту випромінення.
З цього виникає єдине узгоджене ціле, що
формує єдине обличчя Всесвіту на тонкому
плані.
Подальша взаємодія з енергетичними
обріями, починаючи з найменшого, формує
стаціонарні об’єкти — корпускули, взаємодія
між якими народжує світ взаємодіючих
стаціонарних мас, де час і простір стають
незмінними. Організуючи у такий спосіб
план сильної метрики. Так Всесвіт отримує
два своїх обличчя. Одне – приховане,
мінливе, тонкоенергетичне, а друге —
стаціонарне, виділене, фізичне. Саме через
це ми і можемо говорити про існування
внутрішнього і зовнішнього у нашому житті.
Від того кожен об’єкт фізичного світу, світу
взаємодіючих мас, як і сама людина, мають
ті самі два плани, в яких первинним
законоутворюючим стає план слабкої
метрики. Бо саме він, організовуючи Всесвіт
у одне узгоджене, детерміново-пов’язане
ціле зумовлює існування однієї причинної
правди, на яку і спирається будь-яка
духовна культура, що розвивається на плані
зовнішнього життя.
Що являють собою закони, за якими
подібна, дотична до цілісності культура,
повинна була б розвиватись?
До першого такого закону можливо було б
віднести пряме кінестетичне, духовне
сприйняття світу цілісності на рівні доторку
до тонкої основи, що несе знання причинної
правди на невербальному рівні. Тобто тієї
правди, яка утримує у собі знання
пройдешнього сучасного і майбутнього. Тут
пізнається суще, тобто той причинно-
наслідковий зв’язок, який є
законоутворюючою основою того подієвого
поля життя, в якому ми існуємо. Про
подібне знання орії говорять як про знання
сущого, тому пізнання сущого – є першим
законом цілісного світу.
Другим законом – є стан включеності
людини у подієве поле, коли вона стає
присутньою у полі життя тут і зараз, в цю
виділену мить. Внутрішній діалог при цьому
замовкає, бо людина стає часткою того
цілого, що панує на тонкому плані. Її життя
від того стає веденим, або узгодженим з
планами цілого. Людське его тут замовкає,
поступаючись місцем духовним здобуткам
честі, совісті та щирості, без яких вісті неба
не можуть приходити до людини. Хто в
честі, тому і честь – таке гасло тут панує.
До дії третього закону можна було б
віднести закон часу. Причинне поле
цілісності розкриває у часі ті, чи інші
можливості, тому для всякої події,
започаткованої назовні, повинен бути певний
час і місце її запровадження. А не будь-де і
будь-коли, як це відбувається сьогодні.
Тому те чекання, про яке говорить Андрій
Ворон у відомій книзі Дочинця, стає мірою
життя в істині.
З цього виходить закон шляху, якому
людина починає слідувати у своєму житті,
реалізуючи ту програму, що отримується
нею по народженні і яка існує для неї у
непроявленім. Саме на цьому шляху людина
стає рівною всім і кожному окремо, але по
духу не має рівного їй на землі, як це
записано в характерницькому заповіті.
До п’ятого закону може бути віднесене
подальше формування культури, як культури
вибіркових образів. Саме тієї, що забезпечує
життя у постійному доторку до правди-
істини, або сущого. Все тут: мова, пісні,
ремісницькі вироби, одяг, ментальне
втілення самої людини, підпорядковане цій
одній меті. Навіть сам плин життя та манера
дій у ньому ритуально входять у саму канву
осягнення істинного, з чого виростає звичай
та звичаєвість того чи іншого, вже
національного, утворення.


В. Чумаченко

Побачити означає повірити, але існує й більш давній вислів - повірити означає побачити © Характерники, Січ.

8

Re: Чему же, всё-таки, учит Спас.

Щоб не виникало питань і чекань на чудеса

Побачити означає повірити, але існує й більш давній вислів - повірити означає побачити © Характерники, Січ.

9

Re: Чему же, всё-таки, учит Спас.

В Україні треба сказати є золотий шлях, яким можна було пройти використавши можливість, але нема людини й необхідного талану ним пройти. Й що цікаво, страх перед цією можливістю змушує українців займатися всим лише не тим головним. Що зараз стече, потім не зловиш.

Побачити означає повірити, але існує й більш давній вислів - повірити означає побачити © Характерники, Січ.

10

Re: Чему же, всё-таки, учит Спас.

А от цікаво-какаво а які це можливості є в України? Хтось міг би розповісти? Які можливості відкрилися перед Україною після Майдану? Хто як це бачить? Якщо припустити, що в нас безліч ресурсів і всього вдосталь. Тобто якщо прибрати фактор Росії?

Побачити означає повірити, але існує й більш давній вислів - повірити означає побачити © Характерники, Січ.

11

Re: Чему же, всё-таки, учит Спас.

Принципиальное доминирование на всем восточном полушарии. Самые сытые, самые умные, самые уважаемые.

При таком раскладе кулаками трясти нет смысла.

штыа? big_smile

12

Re: Чему же, всё-таки, учит Спас.

даже при таком бестолковом состоянии Украина умудряется определять политику всей Восточной Европы и даже влиять на Россию. А так да, Украина вполне может стать страной-миссией как США и Израиль и обьеденить Европу вокруг себя.., а значит вернуть себе статус утеряный 1225 г. Тоесть если до событий окна возможности не было, то сейчас есть. И я вижу что нужное поколение сейчас формируется. Я даже думаю что при всех нашем упрямстве так и произойдет. Нас ведут к этому.

Побачити означає повірити, але існує й більш давній вислів - повірити означає побачити © Характерники, Січ.

13

Re: Чему же, всё-таки, учит Спас.

Земля - цілісна. Українці треба сказати зовсім не чують вістів неба, але дуже тонко занурені в землю. І в цьому є одна річ. Земля вона ж кругла.. Вона цілісна. Це на політичній карті вона розписана межами, але Земля - цілісний організм. Тому логічно припустити, що якщо українці занурені в землю там де вони живуть, то за природою цілісності вони одначасно тримають дотик і до Сахари, і до мису Доброї надії з всіма морями і океанами. Ну так? Так. А якшо це так, то ви уявляєте що це значить скажімо з геополітичного чи геомасонськожидівськориптилоїдної точки зору? Думайте. Чи це випадково? А з іншого погляду відновити цілісність і злагоду в світі це місія? А якщо відновити одиничність землі то чи не відновиться цілісність неба? А якщо це так, то чи не тягне це на шлях? Та я думаю дуже навіть тягне. І сама земля нас веде. Занурені в неї ми "знаємо" кому і що треба сказати і як поставитись. І саме Земля направила й скерувала так події. І ще одне, звідки в українців така характерність як "щирість"? В нашому характеру важко заціпитися нацизму чи ксенофобії. Навпаки ми дуже любтмо гостей і дуже шануємо й цікавимось людьми й любимо подорожувати. І це від Землі. Це мало ще хто усвідомлює, але це так. Нацизм прийшов в Україну в 20 ст й то від донця Донцова і його стан зовсім не характерний для запорожців-українуців.
Знайдіть ще такий народ в ментальності якого такі дивні збіги й особливості принаймні в нашому регіоні.

Побачити означає повірити, але існує й більш давній вислів - повірити означає побачити © Характерники, Січ.

Re: Чему же, всё-таки, учит Спас.

svtmr пишет:

Власний досвід, ха-ха - власний, а що у вас власного? Ваше тіло даже не власне, бо воно живе по своїм законам всого пару десятиліть!
Ось ви провдите навчання... і зразу створюється егрегор, а весь процес навчання - передача досвіду поколінь за пару годин smile

А так взагалі, я зрозумів, що ви можите зробити охочого першим хлопцем на селі.
Жаль, зарано народився, потрібно було зачекати до появи інету smile

Не создаётся.
При постановке на Спас (если передаётся как Стан), человек слетает со всех эгрегоров. Проверено жизнью.

Ранее, господа эзотерики рассказывали про нас страшные вещи... что мы за 2 часа, мучая людей, 3й глаз открываем....
Теперь вот, за 2 часа весь досвід поколінь....
Много лет назад уже расстроил их, что 3й глаз не открываем, виденье полей (покров) - привычными всем обычными глазами.
И не за 2 часа, а примерно за 5 минут...
Дак вот, досвід поколінь - за эти же несколько минут.
Если бы природные свойства прямой передачи были бы другие, то бабушка, умирая, вряд ли смогла б внучке передать на прямой передаче Родовые знания и умения, старый казак, перед боем, точно бы не успел передать всё молодому... их бы уже порубали давно...

Эзотерика, почему-то, всё пытается мерять своими категориями, и своими ошибками...

Чтобы действительно научиться чему угодно, нужно  достичь/взять состояние, когда то, чему ты учишься - получается.
Этого можно достичь самому, а можно взять от того, кто это умеет. Вопрос, в конечном счёте,  во ... времени, ну,  и не факт,  что  самостоятельно что-то  действительно  получится. Вот потому, существовали и существуют умения (и профессии), которые передаются по роду... родной крови легче передать и умения (они у же в крови.. на генном уровне), и состояние - стан.
Кстати… почему некоторые бабушки не могут умереть, пока не передали внучке родовые знания …. В принципе, у внучки уже на генном уровне это всё есть… Но самое главное… Есть знания и опыт на момент рождения… мамы. Т.е., если бабушка не сможет/не успеет передать, то весь её опыт, накопленный за этот промежуток жизни в родовой цепочке будет потерян… и внучке снова проходить примерно такой же путь… а это, примерно, полсотни лет бабушки + полсотни лет внучки... итого столетие улетело, век потерян на то, чтоб накопить то, что уже есть... и это в лучшем случае, потому что жизнь есть жиззнь,  может всё что угодно случиться далее...
Ну и ещё один момент во всём этом - от бабушки к внучке более точная передача далее по роду, чем бабушка-мама-внучка.
Хотя и маме... своих внуков тож учить ... а это уже параллельная... практически такая-же... подстраховочная родовая цепочка.


Давно замечено (тоже жизнью), что  люди, положившие годы на занятия эзотерикой, очень нервно дышат в сторону Спаса... кстати, как никто другой.... и связано это с осознанием простого понятия - время.... потерянное время. Нельзя сказать, что оно совсем потеряно, просто его, на достижение определённых умений, потрачено несоизмеримо больше, чем у тех, у кого спасовская подготовка.

Простая математика.
Время жизни, пусть даже очень талантливого человека.
Время жизни родов, многих поколений,  достигших самого главного – живущих, выживших сквозь все века и негаразди.

http://характерництво-спас.укр
Світ стоїть на Правді, якою є сам.
                        характерники, Січ

15

Re: Чему же, всё-таки, учит Спас.

а еще шизотерики любят цепляться за глюки
ангелов им подавай, по воде бегать...
архангелы в ряд должны выстроиться шоб за ручку подержаться
миры шоб пооткрывались все и сразу
и блаженство, обязательно блаженство
а... и Любофф, вселенская любофф

а ты его фейсом об тэйбл, мордой реальности об печаль действительности
да, вот такая я падлюка

Умеющий что-нибудь, да хоть что нибудь сделает. Характерство

16 Отредактировано Alzeth (25.04.2015 13:31)

Re: Чему же, всё-таки, учит Спас.

Святослав пишет:

Це все -  збережені крізь століття різні пласти одного і того-ж - народного Звичаю, тут нічого ділити, тут збирати до купи треба.
Та й надто мало тих, хто ще може цьому навчити, щоб лаятися один з одним

Ага, только с жителями и поклонниками российской федерации какая фигня получилась. Возникает вопрос, умеет ли там кто-то что-то реально, способен ли адекватно воспринимать мир, без помощи телевизора и т.п.?
Если это не для форума, забейте.

Каждому своё. Всем за всё.

17

Re: Чему же, всё-таки, учит Спас.

наблюдения показали, что жители и поклонники не усваивают раздел Совесть
кроме того, понять что образ объекта и  сам объект разные вещи - они не в состоянии, 5% могут
т.е. они путают образ реальности и саму реальность и считают, что если что то есть в образах - то в реальности точно это есть
например, выступление Шойгу о мотопробеге на танках
наши понимают, что никому не известно где настоящий твиттер Шойгу - и пишут - "если правда"
вата смотрит "сожжение распятого азовцами" и считает, что все именно так

при всем при этом, есть люди, которые знают и умеют - но владеют "механикой"
трезвость восприятия, четкость мышления, различение Правды - даже не задумываются об этом

т.е. ликування, рукопашка - те все е
но чего то такого, что гдето дальше и глубже - этого нет, какие то шоры
откуда они взялись... ну может когда Петр1 уничтожал донских и они стали из вольного казачества верным кизячеством
выжили, но что то потеряли
с другой стороны при Катьке и сичевики стали имперцами

Умеющий что-нибудь, да хоть что нибудь сделает. Характерство

18

Re: Чему же, всё-таки, учит Спас.

Да, совести и здравомыслию никакой Спас и Обычай не научит.
А при нынешних событиях высказывать одобрение действиям россии и сепаратистов, или пытаться не замечать этих действий, можно только если напрочь отсутствует либо совесть, либо разум. Либо и то и другое.

Каждому своё. Всем за всё.

19

Re: Чему же, всё-таки, учит Спас.

не совсем так
научить можно, но нельзя заставить ориентироваться на сигналы Совести

Умеющий что-нибудь, да хоть что нибудь сделает. Характерство

20 Отредактировано Alzeth (25.04.2015 14:49)

Re: Чему же, всё-таки, учит Спас.

Интересно, если посадить какого-нибудь ватника с полиграфом и спросить, например, напала ли фашистская Украина на мирный Донбасс, защищают ли "ополченцы" свою землю, воюет ли российская армия на Донбассе, сбила ли Украина Боинг, то что покажет реакция тела? Он сам себя обманывает или полностью убежден в своей правоте?

Каждому своё. Всем за всё.

21

Re: Чему же, всё-таки, учит Спас.

хм...интересный вопрос
ну, варианты от - верит и для него правда, до неправда, но мне так нра и неправда, но так надо

Умеющий что-нибудь, да хоть что нибудь сделает. Характерство

22

Re: Чему же, всё-таки, учит Спас.

Этнический треннинг личностного роста «Характерство. Спас.»
Данная программа подготовки суть сложение современной психологии, тренинговых технологий и знаний из опыта народа.
Опыт народа сохранил огромный массив знаний, как рационального характера, так и иррационального.
Факты, явления и процессы никак не объяснимые с точки зрения логики, присутствуют в опыте народа как иррациональные, нелогичные рецепты поведения или отдельных действий, приводящие к неким результатам или строго конкретным, или из некоего спектра или диапазона.
Например, известный способ вытирания подолом платья лица плачущего ребёнка при истерике.
Никакой объяснимой логики нет, но явление присутствует и результат стандартный, статистически достоверный на большой выборке.
Это говорит о возможности использовать опыт не вдаваясь в мистические подробности и не придавая ненужного налета темности, отсталости и более того мракобесия.
Существуют два вида или класса действий или списков действий - рецептов: внешние и внутренние,  их мы будем называть способы.
Первые это ритуалы и не рассматриваются нами.

Вторые также есть нескольких видов и являются объектом изучения и научения в нашем тренинге.
Виды внутренних действий разделяются по каналам человеческого восприятия и могут быть синтетическими - по нескольким каналам восприятия одновременно. В пределе это цельный или гештальтный образ по всем пяти чувствам.
Действия с визуальными образами  называют медитацией. Однако есть тонкая грань между воображением и медитацией. Медитация приводит к внутренним изменениям, а воображение нет. Но если воображение меняет состояние это уже медитация. Если медитация ничего не меняет, это просто воображение.
Действия с кинестетическими или тактильными или просто с ощущениями называют биоэнергетикой, пранаямой, цигун, психосоматикой.
Смысл любого внутреннего  действия или внешнего ритуала - вызывание т.е реконструкция, конструкция т.е. создание или провокация неких реакций организма, психики и физиологии, от ощущений к эмоциям и/или к состояниям.
Т.е. если нет ощущений, смены эмоции или перехода из состояния в состояние то данный способ или вообще не рабочий, или теперь не рабочий, или на данном индивиде.

Рабочий способ провоцирует изменения.
Однако возникает вопрос личной чувствительности, внимательности и наблюдательности.

Следовательно рабочий способ это статистически достоверное устоявшееся сочетание внутреннего действия и ответной реакции организма и/или психики.

Такое сочетание может быть с накопительных эффектом - требующее тренировки и без такового, работающее сразу.
https://lh3.googleusercontent.com/-niT89UF2AAY/VWw47-7kf1I/AAAAAAAAAGA/v2Zcyn4TPm0/w410-h239-no/%25D0%25BA%25D0%25BE%25D0%25B7%25D0%25B0%25D0%25BA%25D0%25B8.jpg

Умеющий что-нибудь, да хоть что нибудь сделает. Характерство

23 Отредактировано Xvojda (01.06.2015 16:44)

Re: Чему же, всё-таки, учит Спас.

..Например, известный способ вытирания
подолом платья лица плачущего ребёнка
при истерике.
Никакой объяснимой логики нет...

?

Побачити означає повірити, але існує й більш давній вислів - повірити означає побачити © Характерники, Січ.

Re: Чему же, всё-таки, учит Спас.

Xvojda пишет:

?

!

http://характерництво-спас.укр
Світ стоїть на Правді, якою є сам.
                        характерники, Січ

25

Re: Чему же, всё-таки, учит Спас.

Святослав пишет:
Xvojda пишет:

?

!

Святослав...я тебя уважаю канеш, но тут ты не прав
я щетаю так:

!!!

Умеющий что-нибудь, да хоть что нибудь сделает. Характерство